Діти Трепети

У четвертій збірці Василя Герасим’юка — передчуття історичного зламу та довгоочікуваної незалежності України, однак ця поезія позбавлена пафосу. Натомість її центром є життєдайна сила гір та гуцульська емоція, за допомогою яких Герасим’юк перетворює великі брили проблем на менші й зрозуміліші речі — через побутову деталь показує цілу трагедію. Таким чином масштаб не змінюється, але біль стає ближчим. У світі Герасим’юкової поезії поєднані карпатська міфологія з християнською есхатологією — у відчутті наближення кінця архаїки та вчорашніх ідей.