Розстріляне відродження

Доба Розстріляного Відродження – особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період – 1920-ті – початок 1930-х – умістив в собі таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя. Відчувши дух свободи після падіння Російської імперії, українська інтелігенція нарешті змогла заявити про себе і зробила це з усією енергією, що накопичувалась роками. Проте розквіт української поезії, прози, перекладацької майстерності, театрального та образотворчого мистецтва аж ніяк не вписувався в плани сталінського режиму. Кожен із визначних діячів Розстріляного Відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як за цих буремних років. До цієї книги увійшли поезії Павла Тичини, Михайля Семенка, Миколи Зерова, Євгена Плужника та Максима Рильського, а також прозові твори Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Юрія Яновського та Остапа Вишні – найяскравіших представників періоду Розстріляного Відродження.