Твори. Том 1

Доля Володимира Свідзінського – либонь, найпохмуріший парадокс історії української літератури XX століття. Усвідомлення своєї несуголосности радянській добі, котре зробило поета «внутрішнім еміґрантом», зрештою коштувало йому життя. Приховуючи страхітливу загибель поета, режим намагався просто «викреслити» його звідусіль; згодом це неймовірно ускладнило справу повернення його в літературу. Постання творчої спадщини Свідзінського в нинішньому обсязі – два томи, кожен понад п’ятсот сторінок – вражає і блискуче доводить виняткову значущість цього митця-нонконформіста, яку свого часу інтуїтивно вгадали Іван Дзюба, Василь Стус, французький славіст Емануїл Райс, Валерій Шевчук. Для Стуса це був поет тієї ж ваги, що Ґете й Рильке. Певно, саме через належність до цього ряду Свідзінському так пасують Ґадамерові слова про Гельдерліна: поет, котрого «народила скрута й поцілувала мова»... Саме в «тихій» ліриці Свідзінського, на марґінесі тодішнього літературного життя тривала всупереч історичному розламові модернізація національної поезії.