Осіннє заціпеніння

Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти – вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року». Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя. Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.